Емоційний вступ. Нарешті держава намагається прибрати застарілий правовий «мусор» — норма 1993 року, яка делегувала управління державним майном давно мертвим або переміщеним корпораціям.
Про що йдеться і навіщо це роблять. Законопроєкт пропонує визнати таким, що втратив чинність, Декрет Кабінету Міністрів від 19.02.1993 №19-93 — той самий, що надав функції управління майном корпораціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент». Мета формально — привести систему управління об’єктами державної власності у відповідність до сучасних законів (зокрема закону про управління об’єктами державної власності) і усунути нормативний конфлікт із тим, що фактично управління давно передано або припинено. Практично це означає: скасування делегування повноважень старим корпораціям і доручення Кабміну протягом шести місяців визначити актуальних суб’єктів управління (з великою ймовірністю — Фонд державного майна чи інші центральні органи).
- Вигоди: юридичне впорядкування право-відносин (менше колізій між старими декретами і сучасними законами); унормування управління майном через Фонд держмайна або інші уповноважені органи; спрощення підстав для розпорядження, приватизації чи реструктуризації активів; зниження частини адміністративної плутанини для бізнесу, яка тягнулась із 1990-х.
- Ризики: перехідна правова пауза (6 місяців) створює вакуум — хтось може скористатись невизначеністю для захоплень або сумнівних операцій; неповна інвентаризація та дублювання повноважень між Фондом держмайна й іншими органами; підвищений ризик корупційних зловживань під час перерозподілу управління активами; можливі судові спори від кредиторів, контрагентів або працівників підприємств, які втратять суб’єкт управління.
- Втрати/наслідки для різних груп: для громадян — ризик тимчасової правової невизначеності щодо соціальних обов’язків підприємств (зарплати, соціальні обов’язки) та можливих затримок у виконанні контрактів; для МСП — невизначеність у діючих договорах з державними підприємствами, затримки платежів чи зміни контрагентів; для великого бізнесу — потреба перевірити корпоративні права і ризики старих угод; бюджетно — прямі витрати мінімальні, але непрямі (адміністративні, судові, аудит) можуть з’явитись; кого торкнеться найбільше — працівників і кредиторів тих суб’єктів, чиє управління ще юридично «висить» за старими корпораціями; коли запрацює — закон набирає чинності з дня після опублікування, далі 6 місяців на визначення суб’єктів управління.
Висновок. У цілому — крок логічний і корисний для юридичної чистоти системи держуправління майном. Але позитивний ефект реалізується лише за умови швидкої, прозорої та професійної роботи Кабінету Міністрів і Фонду держмайна під час шестимісячного перехідного періоду. Інакше короткострокові ризики можуть переважити вигоду.
Що робити вже зараз (поради для громадян і бізнесу). по-перше, власникам прав (контрагенти, кредитори, працівники) — перевірити записи у Єдиному реєстрі об’єктів державної власності й Реєстрі корпоративних прав держави; по-друге, бізнесу — зафіксувати і захистити свої договірні права з державними компаніями, підготувати звернення з проханням офіційно підтвердити суб’єкта управління; по-третє, працівникам — уточнити статус роботодавця та документи про трудові відносини; по-четверте, активістам і журналістам — слідкувати за рішеннями Кабміну, щоб не допустити непрозорих передач активів; по-п’яте, депутатам та зацікавленим сторонам — активно долучитись до доопрацювання проєкту в Комітеті, вимагати публічних консультацій та чіткої процедури передачі управлінських прав.