Коротко і емоційно: держава хоче швидко перетворити ті частини портів, які раніше вважалися фактично недоторканними (підхідні канали, внутрішні акваторії, якірні стоянки), на об’єкти концесії — але з преференцією для покупця приватизованого портового оператора. Звучить як інвестиційний пришвидшувач — але має підводні камені.
Що саме пропонують змінити і навіщо:
1) Вивести механізм передачі акваторій і гідротехнічних споруд у правове поле концесій — дозволити передавати їх у концесію концесіонеру або приватному партнеру. 2) Дати право покупцю єдиного майнового комплексу державного портового оператора без конкурсу (через прямі переговори) отримати в концесію підхідні канали, внутрішні акваторії і якірні стоянки, якщо на момент приватизації цей оператор був єдиним користувачем відповідних об'єктів у порту. 3) Уточнити правила щодо зборів (канальний збір — для власника або користувача каналу). 4) Прописати швидкі строки процедури: розгляд заяви — 20 днів, підписання концесійного договору після рішення — 10 днів; Кабмін має привести підзаконні акти у відповідність за 2 місяці.
- Вигоди: при спрямованому інвесторі — вкладення у підтримку паспортних глибин, технічний стан споруд, модернізацію інфраструктури; потенційне збільшення ціни приватизації єдиного майнового комплексу; регулярні концесійні/орендні платежі до бюджету; швидке виведення відповідальності за утримання на приватного інвестора; можливість формування інтегрованих логістичних комплексів.
- Ризики: преференція покупцю приватизованого комплексу без конкурсу створює ризик монополізації доступу до інфраструктури порту і блокування конкурентів (особливо МСП і незалежних стивідорів); високі корупційні ризики в прямих переговорах і при оцінці вартості об’єктів; ймовірність продажу або передачі прав афілійованим структурам за заниженою ціною; слабке регулювання тарифів і умов доступу підвищить витрати для судновласників і перевізників.
- Втрати: для малого та середнього бізнесу — обмежений доступ до причалів і каналів, зростання портових тарифів; для держави — втрата потенційного конкурентного доходу від відкритих концесій/аукціонів і ризик майбутніх судових спорів; для громад — менший контроль над екологічною безпекою і доступом до прибережних зон.
Практичні наслідки і строки запровадження: якщо закон ухвалять, механізм може запрацювати дуже швидко: Кабмін отримає 2 місяці на приведення підзаконних актів в відповідність; після приватизації покупець зможе подати заяву і протягом 20 днів отримати рішення про проведення прямих переговорів, а контракт може бути підписаний ще впродовж 10 днів. Тобто на практиці передачі можуть статися в межах кількох тижнів чи місяців після завершення приватизації — без публічного конкурсу.
Оцінка: добре це чи погано? Зміни мають змішаний ефект. Вони можуть прискорити притік інвестицій і вирішити проблему технічного обслуговування каналів та акваторій — але одночасно створюють системні ризики для конкуренції, прозорості й інтересів МСП та місцевих громад. Без додаткових і жорстких запобіжників — більше шкоди, ніж користі.
Що робити вже зараз (рекомендації):
• Для громад і місцевих депутатів: вимагати публічних умов концесій, екологічних вимог і гарантій доступу. • Для МСП і стивідорів: організовуватися в асоціації, вимагати клаузул про недискримінаційний доступ у концесійних договорах. • Для потенційних інвесторів: наполягати на прозорій та незалежній оцінці вартості об’єктів і чітких тарифних механізмах. • Для НАЗК/Антимонопольного комітету та правоохоронців: підготувати стандарти аудиту прямих переговорів та прозорості публічних документів. • Для народних депутатів і комітетів: додати до закону обов’язкові публічні аукціони у випадку наявності реального конкурента, обмеження на афілійовані операції перші 5–10 років, механізми контролю за тарифами і доступом третіх осіб.