Це схоже на спробу приборкати суддівську «фантазію» в сумі застави — і в принципі непогано, але є нюанси.
Що саме пропонують змінити і навіщо. Законопроєкт вносить у частину 5 статті 182 Кримінального процесуального кодексу жорстку верхню межу для застави: у виключних випадках, коли суд вважає, що меж, встановлених для тяжких і особливо тяжких злочинів, недостатньо, сума застави все одно не може перевищувати 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мета — уніфікувати практику, позбутися явно непомірних сум, які за фактом блокують можливість внесення застави і перетворюють її на приховане тримання під вартою.
Чому держава намагається це зробити. Є дві головні мотивації: 1) захист від свавілля суддів, які іноді призначали застави, що завідомо неможливо було внести; 2) гармонізація з європейськими стандартами, де застава не має бути ілюзорним засобом позбавлення свободи. Одночасно це політичний сигнал — «ми обмежимо надмірні практики».
Які можуть бути реальні наслідки на практиці. Судді отримують чіткий кордон для «надвисоких» застав, але також втрачають частину дискреції; прокурори та слідчі можуть сильніше тиснути на тримання під вартою або інші запобіжні заходи; підозрювані в резонансних економічних справах (в т.ч. великі підприємці) отримують додатковий захист від «банкрутської застави», але це не скасовує ризику інших обмежень (арешт майна, домашній арешт тощо).
- Вигоди: зменшить повністю явно непомірні суми застав, підвищить прогнозованість судової практики, допоможе громадянам з низьким і середнім доходом не виявлятися в ситуаціях фактичної ізоляції через недоступну заставу; позитивний сигнал щодо захисту свободи та відповідності міжнародним стандартам.
- Ризики та втрати: часткове звуження суддівської дискреції може стимулювати перехід до більш жорстких запобіжних заходів (затримання під вартою, арешт майна, електронний чи цілодобовий домашній арешт); можливість для слідства і прокуратури змінювати тактику — частіше просити тримання під вартою; ризик «обхідних» схем (підміна запобіжних заходів, персональні санкції, політичний тиск) якщо механізм уведено без супровідних гарантій і контролю.
- Хто постраждає/виграє: пересічні громадяни і МСП загалом виграють від прозорішої системи; велике підсанкційне або резонансне підприємництво може виграти (менше ризику «збивання» бізнесу через непомірні застави), але одночасно — може частіше опинятися під іншим видом обмежень.
- Фінанси і корупція: прямі витрати держави мінімальні. Ризики корупції зменшуються в частині зловживань із завищенням застави, проте можуть переміститися в іншу площину — тиск на правоохоронні органи з метою обрання тримання під вартою.
Висновок: загалом ініціатива позитивна як крок до більш пропорційного застосування застави — вона обмежує очевидні зловживання і робить ситуацію для підозрюваних більш передбачуваною. Проте сам по собі ліміт у 1000 прожиткових мінімумів — не панацея: без супровідних змін (чіткі критерії для застосування тримання під вартою, прозорі правила оцінки майнового стану, контроль за виконанням судових мотивувань) є ризик, що дискреція просто переміститься в іншу площину запобіжних заходів.
Що робити вже зараз (поради для громадян і бізнесу): по-перше, готувати пакет доказів свого реального майнового та доходного стану заздалегідь (виписки з банків, декларації, договори), щоб суд мав чітку картину платоспроможності; по-друге, юристам — просити в суду мотивовану оцінку необхідності перевищення меж застави та фіксацію причин відмови у менш обмежувальних заходах; по-третє, бізнесу — продумати превентивні механізми (страхування репутаційних ризиків, резервні фонди, план дій при кримінальних провадженнях); по-четверте, громадським організаціям — відстежувати практику і фіксувати випадки, коли обмеження дискреції призводить до зростання тримання під вартою.