Коротко і прямо: держава пропонує тимчасово зняти експортні мита на насіння соняшнику, сої та ріпаку на 3 роки — це може врятувати грошові потоки фермерів, але створює серйозні ризики для бюджету та переробної промисловості.
Що саме хочуть змінити і навіщо: пропонується доповнити діючий закон прикінцевими положеннями, які встановлюють мораторій на застосування вивізного (експортного) мита на товари за кодами УКТ ЗЕД 1201 (соєві боби), 1205 (насіння ріпаку) і 1206 00 (насіння соняшнику) строком на три роки. Під час мораторію ставка мита становить 0% і цей режим застосовується до всіх експортерів без вимог доводити статус «прямого товаровиробника» чи інші підтвердження. Мета, яку декларує автор: швидко відновити ліквідність фермерів, спростити експортні процедури, повернути експортні ринки і збільшити валютні надходження.
- Вигоди: короткострокове підвищення платоспроможності агровиробників (за оцінками ініціаторів — зростання закупівельних цін на 8–12%), спрощення митних процедур і зниження адміністративного тиску; потенційне збільшення обсягів експорту і, як наслідок, притоку валютної виручки; швидке полегшення для експортерів і трейдерів, зниження корупційних бар'єрів, пов’язаних із довідками «прямого виробника».
- Втрати та прямі витрати: втрата митних платежів у держбюджеті — сума може бути суттєвою в річному вимірі; зменшення стимулів до внутрішньої переробки (переробні підприємства втрачають конкурентну перевагу, інвестиції в переробку можуть сповільнитися); ризик логістичного перевантаження портів та критична залежність від попиту на світових ринках.
- Ризики для МСП і великого бізнесу: малі переробники опиняються під тиском — як мінімум тимчасово вони можуть втратити сировину або змушені конкурувати з експортерами за ціни; великі агротрейдери та холдинги отримують непропорційну вигоду (можливість експортувати великі обсяги без мита), що підсилює концентрацію ринку; можливе зростання ролі посередників, які реалізують експорт без доданої вартості.
- Ризики корупції та зловживань: скасування вимоги підтвердження статусу виробника знижує бюрократію, але відкриває шлях для «відмивання» сировини через схеми трансферного ціноутворення, фіктивних постачань і реекспорту; без додаткового моніторингу зростає шанс, що більша частина надлишкової ринкової ренти надійде не дрібним фермерам, а потужним трейдерам.
- Хто постраждає і коли втілиться на практиці: виграють експортери та великі агрокомпанії і фізичні господарства зі збиральними обсягами; вразливі — дрібні переробники, бюджетні надходження і регіональні інвестпроєкти у переробку. Норми почнуть діяти після опублікування закону й одночасно тільки після припинення або скасування воєнного стану (згідно з текстом проєкту), а Кабмін має привести підзаконні акти у відповідність у двотижневий термін.
Висновок: рішення має помітну короткострокову соціально-економічну вигоду для аграріїв і експортерів — це швидкий стимул ліквідності. Однак воно створює реальні бюджетні втрати, послаблює стимул до нарощування внутрішньої переробки і ризикує посилити ринкову концентрацію та зловживання. Отже, як політичний інструмент — корисно для термінового розв'язання проблем фермерів; як довгострокова політика — потребує компенсаторних заходів.
Що робити вже зараз (практичні поради): фермеру — фіксуйте ціни в контрактних угодах, об'єднуйтеся в кооперативи та укладайте форвардні контракти; малому переробнику — перестрахуйтеся довгостроковими контрактами з локальними постачальниками, аналізуйте ринки збуту готової продукції; експортеру/трейдеру — готуйте документи та логістику, але відшліфуйте податкову і митну дисципліну; державі/депутатам — вимагати механізми моніторингу експорту, тимчасові інструменти повернення частини ренти (експортний збір, платіж на розвиток переробки), антимонопольні заходи; громадськості — слідкувати за прозорістю експортних декларацій і доступом до інформації про кінцевих бенефіціарів.