Це не просто формулювання — це перестановка цеглинок у системі, яка вирішує, хто може називати себе «експертом» у кримінальному провадженні.
Проєкт змінює пункт 1 ст.102 Кримінального процесуального кодексу: замість обов’язкового зазначення у висновку свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та «стажу експертної роботи» пропонується вказувати сферу спеціальних знань експерта, вид, зміст і тривалість його професійної діяльності у цій сфері та реквізити документів, що це підтверджують; науковий ступінь, звання і посада — за наявності.
Чому так роблять? Офіційна логіка — привести КПК у відповідність до моделі допуску, де головна вимога до експерта — наявність спеціальних знань і мінімального стажу (наприклад, 5 років), а не формальної атестації та державного реєстру. Ідея: розширити пул фахівців, визнати практичну, наукову чи підприємницьку діяльність як підставу компетентності та уникнути «штучних» бар’єрів у доступі до професії.
- Вигоди: доступ до більшої кількості фахівців; швидше залучення експертів у провадженні; зниження адміністративних бар’єрів (корисно для МСП та приватних лабораторій); можливість залучити практиків і науковців, які не мали «судового» статусу; формально — нульові прямі видатки бюджету.
- Ризики і втрати: розмивання формальних критеріїв може знизити якість експертиз; підвищується ризик фальсифікації документів про досвід і підробки «реквізитів»; суди і сторони будуть витрачати більше часу й грошей на перевірку компетентності експерта (запити, крос-перевірки, допити експертів, клопотання про відвід); зросте кількість процесуальних спорів і апеляцій, якщо висновки оскаржуватимуть; корупційні ризики — селекція «потрібних» експертів через неформальні домовленості, створення тіньових реєстрів, підкуп замовників або експертів.
- Кого вдарить і кому вигідно: громадяни — ризик неправильних висновків у кримінальних справах, довші процеси; МСП (приватні експертні лабораторії) — шанс зайти на ринок та заробляти, але й конкуренція зі «сумнівними» пропозиціями; великий бізнес і державні експертизи — втрата ексклюзивів, але можливість заощадити на послугах; суди — більше роботи із верифікацією; прокуратура і захист — інструмент або джерело ризиків залежно від практики застосування.
- Прямі й непрямі витрати: формально — нуль прямих бюджетних витрат; фактично — витрати сторін на перевірки, судовий час, можливі додаткові експертизи; потенційні репутаційні і грошові втрати у випадку неправдивих висновків (відшкодування, нові розслідування).
- Ризики корупції: підвищені, якщо не запровадити механізми цифрової верифікації документів, публічних реєстрів підтверджень, жорстких санкцій за фальсифікації та прозорих процедур відбору експертів.
- Коли це запрацює: набрання чинності синхронізоване з пов’язаним законом; практичний ефект — негайний для тих справ, де сторони погодяться на таких експертів, але масове застосування залежить від судової практики, внутрішніх інструкцій СБУ/МВС/департаментів судових експертиз і доступності перевірок документів.
Висновок: сама по собі зміна логічна і має підвищити доступ до експертів, але без додаткових гарантій — цифрової верифікації, обов’язкових реквізитів документів, зразків доказів досвіду та жорстких санкцій — це реформа з помірним/високим ризиком зниження якості експертиз і збільшення корупційних можливостей. Тобто — потенційно корисна, але небезпечна на практиці, якщо нічого більше не змінювати.
Що робити вже зараз:
- сторонам кримінального провадження: вимагати від експерта копії документів, що підтверджують професійну діяльність; клопотати про додаткову верифікацію (запити до місць роботи, наукових установ, працівників); включати в клопотання формулювання про відповідальність за фальсифікацію.
- експертам і малому бізнесу: акуратно документуйте всю практичну, наукову й підприємницьку діяльність; тримайте електронні копії договорів, довідок, публікацій; підготуйте портфоліо з реквізитами.
- великим лабораторіям і держструктурам: прописати внутрішні стандарти верифікації та зберігання доказової бази про кваліфікацію співробітників; переглянути договори з експертами щодо відповідальності.
- законодавцям і комітету: включити вимоги про електронну верифікацію реквізитів, публічний реєстр підтверджень (необов’язковий реєстр документів, але з відкритим доступом до перевіреної інформації), кримінальну й дисциплінарну відповідальність за фальсифікації та зловживання.