Нарешті — спроба зробити відеосуд обов’язковим, а не опцією. Але питання в деталях.
Що саме пропонують змінити і навіщо. Проєкт уніфікує правила у цивільному, господарському та адміністративному процесах і формулює головну норму просто: учасник або його представник може просити участь у судовому засіданні дистанційно, а суд, якому адресовано таку заяву, зобов’язаний забезпечити цю участь — хіба що має одну з трьох підстав відмовити: відсутність технічної можливості, коли явка визнана обов’язковою, або коли заява подана з процедурним порушенням. Суд має зазначити наявність технічної можливості вже в ухвалі про відкриття провадження. Те саме закріплюють у трьох кодексах одночасно; органи судової влади і ДСА отримують 3 місяці на приведення інструкцій і Положень у відповідність.
Чому це робиться. Офіційна мета — розширити доступ до правосуддя (особливо в умовах воєнного стану), зменшити ризики для здоров’я й життя, а також підвищити процесуальну ефективність: менше поїздок, швидше слухання, зручність для тих, хто живе далеко або знаходиться у відрядженні/закордоні.
- Вигоди: доступність для громадян і МСП (економія часу та грошей), швидше рух проваджень, зручність для юристів і учасників у регіонах; формалізація технічних стандартів і обов’язку суду зменшує простір для довільних відмов у деяких випадках.
- Ризики і втрати: нерівномірна готовність судів — формальне «зобов’язання» без реального обладнання дасть привід для відмов (суд «немає технічної можливості»); цифровий розрив — літні, малозабезпечені, віддалені громадяни можуть не мати e-ID або стабільного інтернету; процедура може перетворитися на процес паперових спорів навколо «правильності» подачі заяви; ризики інформаційної безпеки та витоку матеріалів; можливість маніпуляцій із записами та технічними логами; додаткові непрямі витрати на ІТ, навчання та техпідтримку для судів (приховані бюджети місцевих рад/ДСА).
- Для кого суттєво: позитивно — люди у віддалених місцевостях, МСП з обмеженим бюджетом на поїздки, адвокати, що ведуть справи в кількох містах; складніше — свідки та експерти, яких законом залишають в суді; суди й ДСА — відповідальність за технічне забезпечення і безпеку; великі компанії — виграють в логістиці, але отримують нові операційні ризики.
Коли і як це запрацює. Закон набирає чинності наступного дня після опублікування, але практична робота залежатиме від тримісячного строку для оновлення Положень і Інструкцій — отже, реальна універсальна можливість віддаленої участі з’явиться поступово й неоднорідно: десь одразу, десь — за півроку чи більше.
Оцінка: загалом позитивна ініціатива з точки зору доступу до правосуддя, але реалізація без супровідних технічних, процедурних і безпекових гарантій може створити більше проблем, ніж вирішить. Тому це крок уперед, але напівготовий: користь буде, якщо держава та суди вкладуться в інфраструктуру і чітко захистять процедуру.
Що робити вже зараз (поради): підготуйтеся технічно і процесуально — отримайте/оновіть електронну ідентифікацію; адвокатам і МСП — додайте в типові позовні пакети заяву про участь у режимі відеоконференції та просіть в ухвалі чітку вказівку про технічну можливість; у позовах і клопотаннях фіксуйте резервний канал (телефон/ел.адреса), просіть протоколювання і долучення відеозапису; якщо суд відмовляє, вимагайте письмових підстав (конкретна технічна відсутність, а не загальна формула); суддям і адміністрації — документуйте технічні проблеми, інвестуйте у безпеку й навчання персоналу; ДСА/ВРП — наполягати на прозорих стандартах безпеки і обов’язкових SLA для віддалених підключень.