Коротко і відверто: держава планує створити одну «холдингову інфраструктурну компанію» ринків капіталу з великим участям іноземного стратегічного інвестора, передати частину держактивів у цю структуру і дати НБУ розширені права щодо управління акціями депозитарію та продажу пакета акцій без звичайних погоджень. Це може прискорити інвестиції — але відкриває й серйозні ризики для контролю, прозорості та державних фінансів.
Що саме хочуть змінити і навіщо: закон пропонує створити єдину холдингову інфраструктурну компанію (в країні має бути тільки одна). Її статутний капітал формуватиметься так, що більше 50% можуть належати іноземному стратегу (або групі інвесторів), держава матиме не менше 25%. НБУ отримує формально право володіти і самостійно розпоряджатися держчасткою в Центральному депозитарії та бути акціонером/учасником клірингових установ без додаткових погоджень. Кабмін оголошує конкурс на вибір інвестора і визначає умови — переможець після виконання умов отримає право набувати акції Розрахункового центру та частку Центрального депозитарію. Держава може внести акції депозитарію та розрахункового центру до статутного капіталу холдингу (щоб забезпечити свою 25% частку), а для операцій передбачено спрощений механізм відчуження/внесення за ринковою оцінкою з мінімальною додатковою державною процедурою.
Навіщо це роблять (офіційно): швидко залучити великі іноземні гроші, отримати технології й досвід операторів торгівлі/клірингу/депозитарію, консолідувати інфраструктуру ринку, сприяти доступу до капіталу для відбудови та розвитку.
- Вигоди (що може дати проєкт): прискорення інвестицій в інфраструктуру, потенційне підвищення ефективності клірингу/розрахунків, доступ до міжнародних технологій і міжнародних інвесторів, у перспективі — зручніший доступ для іноземних учасників і більша ліквідність ринків.
- Ризики і втрати для держави та суспільства: концентрація критичної інфраструктури в руках одного холдингу з іноземним мажоритарним власником — загроза фінансовому суверенітету; надто широкі повноваження НБУ щодо управління держчастками без прозорого погодження (ризик недостатнього парламентського чи громадського контролю); можливі непрозорі домовленості в конкурсі і корпоративні договори між державою і інвестором; швидкі й спрощені процедури відчуження/внесення активів створюють політичні та фіскальні ризики (включно з обміном держоблігацій на акції); існує ризик відсутності ефективного механізму контролю за дотриманням AML/санкційних вимог у складних трансграничних структурах.
- Вплив на громадян і приватність: прямого втручання в індивідуальні права на житло чи інші базові права тут немає, але є ризик вторинних ефектів: якщо критична інфраструктура опиниться під впливом сторонніх інтересів, це може вплинути на доступ до фінансових послуг, зростання комісій або нестабільність ринку, що б’є по дрібних інвесторах і пенсійних фондах.
- Для МСП і великого бізнесу: можливі й позитивні ефекти (зручніші розрахунки, доступ до нових послуг), але також ризик монополізації пост-площадкових сервісів (кліринг, розрахунки, депозитарій) і зростання тарифів під контролем холдингу; доступ до ринку може стати залежним від комерційних рішень інвестора.
- Корупційні та зловживальні ризики: високі — через роль Кабміну у встановленні правил конкурсу, повноваження конкурсної комісії, швидкі строки для прийняття рішень, можливість укладення корпоративних договорів держави з інвестором; слабка публічність процедур і широкі делеговані повноваження НБУ та Кабміну — лазівка для непрозорих домовленостей.
- Прямі й непрямі витрати: прямих бюджетних витрат нібито не передбачено, але держава може здійснити докапіталізацію облігаціями або іншими активами (фактичне перетворення держборгу в ризикові акції) — це прихований фіскальний ризик; витрати на регуляторні акти, збільшення нагляду, потенційні судові позови, репутаційні втрати.
- Кого зачіпає найбільше: власників державних акцій Центрального депозитарію і Розрахункового центру, працівників та контрагентів цих інфраструктур, професійних учасників ринку (біржі, клірингу), дрібних інвесторів, а також держава як кредитор, яка може міняти облігації на капітал.
- Коли й як це запрацює: закон набирає чинності переважно через 3 місяці після публікації (деякі положення — раніше/пізніше), Кабмін має розробити порядок конкурсу і вимоги у тримісячний строк, конкурс має бути оголошений у межах двох місяців після затвердження умов; реалізація — поетапна, але з множиною швидких строків, що дає невелику паузу для громадського контролю.
Чіткий висновок для суспільства: ініціатива має економічний сенс у частині залучення інвестицій і модернізації інфраструктури. Але закон дає широкі політичні та адміністративні повноваження Кабміну та НБУ, створює механізми прискореного передавання держактивів і дозволяє формувати одну вертикально інтегровану структуру з іноземним мажоритаріатом. Це підвищує ризики непрозорих угод, концентрації ринку та фіскальних зобов’язань держави. Право власності та контроль над критичною фінансовою інфраструктурою — питання національної безпеки; суспільству потрібні додаткові гарантії прозорості, публічності конкурсів, чіткі обмеження на корпоративні договори та механізми контролю за AML/санкціями.
Практичні поради — що робити вже зараз:
1) Документуйте і відслідковуйте: учасникам ринку, інвестфондам і громадським організаціям — фіксуйте всі кроки Кабміну і НБУ, вимагайте публічного оприлюднення умов конкурсу, висновків конкурсної комісії і тексту корпоративного договору, коли з'явиться.
2) Зверніться до адвоката: якщо ви — власник/контрагент депозитарію чи Розрахункового центру, негайно проаналізуйте вплив змін на ваші права, договірні відносини і можливі компенсації при відчуженні пакета акцій.
3) Громадський контроль: професійні асоціації й НУО повинні вимагати прозорих критеріїв відбору, оприлюднення тендерних пропозицій і оцінок, незалежну експертизу оцінки активів, а також публічне обґрунтування необхідності обміну держоблігацій на акції.
4) Підготуйтеся оскаржувати: є підстави для адміністративного чи конституційного оскарження окремих рішень (наприклад, недотримання процедури відчуження або порушення прозорості) — готувати кейс треба заздалегідь.
5) Інвесторам і бізнесу: перегляньте контракти і залежності від клірингових та депозитарних сервісів; плануйте сценарії перенаправлення операцій у разі змін тарифів чи умов обслуговування.
6) Слідкуйте за AML/санкційним контролем: вимагайте публічних процедур перевірки переможця конкурсу щодо санкцій, кінцевих бенефіціарів і відповідності режимам протидії відмиванню грошей.
Підсумок: ідея модернізації інфраструктури ринку є зрозумілою, але реалізація наразі містить численні ризики непрозорості, концентрації влади та фіскальної трансформації державних зобов’язань у ризиковий капітал. Тому суспільство та бізнес повинні вимагати додаткових гарантій, публічності і повноцінного контролю.