Коротко і відверто: держава пропонує ввести «подвійну» систему контролю в місцях несвободи — свої внутрішні (адміністративні) інспекції у складі силових і адміністративних відомств і зовнішній контроль через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Звучить як більше нагляду — але за змістом це велика перерозподілка повноважень і відповідальності.
Що саме хочуть змінити і навіщо:
1) Закріпити на рівні закону «подвійну систему»: регулярні внутрішні інспекції, які виконуватимуть підрозділи СБУ, Міноборони, Нацполіції, Нацгвардії, прикордонники, міграційні органи, МОЗ, орган, що відповідає за виконання покарань; і зовнішні інспекції — Уповноважений ВРУ з прав людини з можливістю залучати громадськість та експертів.
2) Вивести або обмежити традиційну роль прокуратури в нагляді за додержанням законів у місцях несвободи — низку статей у кримінально-виконавчому кодексі та інших актах пропонують змінити або виключити, передавши функції внутрішнім підрозділам та регулюванню через нову систему.
3) Надати внутрішнім підрозділам широкі повноваження: вільний вхід на територію, доступ до документів (включно з інформацією з обмеженим доступом), можливість фото- та відеофіксації (за згодою), обов’язкові для виконання письмові вимоги у певних випадках, щоквартальні звіти та річні плани виконання рекомендацій.
4) Формалізувати роль Уповноваженого як національного превентивного механізму з правом регулярних відвідувань, конфіденційного спілкування з ув’язненими та залученням експертів; проте закон одночасно передбачає, що внутрішній контроль виконують силові відомства.
Мета, заявлена урядом — приведення практики у відповідність до європейських стандартів моніторингу, системність і регулярність перевірок, зняття навантаження з прокуратури. Мета логічна, але запровадження — ризиковане.
- Вигоди: регулярність інспекцій, формалізація звітності і календарних планів, створення механізму зовнішнього контролю через Уповноваженого; потенційно швидше виявлення проблем у закладах охорони здоров’я, СІЗО, виправних установах та пунктах для біженців. Ризики: значна частка внутрішніх інспекторів належить до силових структур (СБУ, Міноборони, Нацполіція, Нацгвардія, прикордонники) — це підвищує ризик упередженості, замовчування порушень, злиття контролю з підконтрольністю керівництву відомств; послаблення прокурорського нагляду знижує зовнішні гарантії незалежної перевірки; можливі проблеми з доступом громадськості та міжнародних інституцій до повної інформації. Втрати / приховані витрати: хоча у пояснювальній записці зазначено «без додаткових витрат», на практиці потрібні ресурси на підготовку уповноважених, IT-системи для публікації звітів, захист персональних даних, навчання, забезпечення координації з Уповноваженим; витрати на приведення нормативних актів і судові спори також ймовірні.
Кого це торкнеться найбільше: безпосередньо — затримані, взяті під варту та засуджені; персонал місць несвободи (нові вимоги, звіти, ризики дисциплінарної відповідальності); громадські організації та правозахисники (можливість участі у зовнішніх інспекціях, але з обмеженнями); прокуратуру — втрата частини наглядових функцій; великі приватні медичні та соціальні заклади, які входять у мережі (посилений державний контроль і аудит). Для МСП прямий вплив обмежений, але компанії-підрядники пенітенціарних і медичних послуг отримають додаткові вимоги до відповідності і ризики перевірок.
Коли і як запрацює: закон набирає чинності через 12 місяців після публікації. Але фактичний запуск залежить від підзаконних актів, які мають видати СБУ, Міноборони, МВС, МОЗ, Мін'юст протягом року — значна частина механіки і процедур буде реалізована поетапно й місцями затягнеться через кадрові та ресурсні проблеми.
Висновок: ідея регулярного контролю — потрібна і відповідає європейським підходам. Проте в нинішній редакції закон створює великий інструментарій для внутрішнього контролю в руках силових відомств та одночасно послаблює прокуратуру як незалежний наглядовий орган. Без додаткових гарантій незалежності, прозорості і потужного фінансування зовнішнього механізму (Уповноваженого) проєкт більшою мірою становить ризики для прав людини, ніж обіцяні вигоди.
Поради — що робити вже зараз: готуватися стратегічно: представникам правозахисних організацій — напрацьовувати чіткі стандарти участі у зовнішніх інспекціях, вимагати гарантованого доступу і публічності звітів; Уповноваженому — оцінити потреби в ресурсах та заявити їх публічно; керівникам місць несвободи — провести інвентаризацію документації, підготувати план реагування на рекомендації; адвокатам і родичам підозрюваних — збирати базову документацію та фіксації стану місць тримання; народним депутатам і комітету — вимагати в законі чітких запобіжників: гарантії непідконтрольності внутрішніх інспекцій, незалежну процедуру розслідування катувань, обов’язкову публічність і зовнішній аудит роботи внутрішніх підрозділів. Не довіряйте лише деклараціям «без додаткових витрат» — закладайте реальні бюджети і строки виконання.