Емоційно: справедливість у кримінальному процесі потрібна всім — але коли заходи з «вирівнювання» прав створюють нові прогалини й лазівки, від цього страждає і правосуддя, і безпека.
Що пропонують і навіщо: законопроєкт розширює перелік осіб, яких не можуть допитувати як свідків в тому самому кримінальному провадженні, — додаючи до існуючих категорій прокурора, слідчого, дізнавача та співробітника оперативного підрозділу. Також ці особи отримують підстави для відводу (неучасті) у провадженні, якщо вони вже були задіяні як свідки. Мета, яку декларують автори: забезпечити рівність процесуальних прав, усунути симетричну перевагу сторони обвинувачення і знизити ризик упереджених показань тих, хто безпосередньо зацікавлений у обвинувальному вироку.
Практична логіка змін: ідея — поставити прокурорів та оперативників на один рівень із іншими професіями, які захищені від допиту про службову інформацію, бо їхні покази можуть бути заангажованими. Але механіка запропонованого обмеження охоплює не лише випадки, коли особа вже давала свідчення, а й забороняє допитувати її про те, що їй стало відомо під час виконання функцій обвинувачення (включно з діями за письмовим дорученням). Тобто фактично відтинають прямий шлях судового допиту для тих, хто збирає чи опрацьовує оперативну інформацію.
- Вигоди: підвищення формальної нейтральності процесу (зменшення ризику, що зацікавлена особа дасть упереджені усні свідчення); посилення захисту прав підозрюваних щодо збалансованості сторін; юридично зрозуміла норма, яка дозволяє запобігати конфлікту ролей.
- Ризики та втрати: 1) істотне ускладнення збору доказів — якщо оперативник або прокурор мають унікальну інформацію, її допит як свідка стане забороненим, що ускладнить доведення обставин; 2) посилення ролі письмових доручень і делегування — отримаємо більше непрямих доказів, ніж свідчень під присягою; 3) ризик зловживань зі сторони захисту: стратегічні відводи чи запити про допит можуть використовуватися, щоб відсторонити ключових процесуальних керівників і затримати провадження; 4) навантаження на систему — необхідність перерозподілу справ, більше клопотань про відводи, повторні процесуальні дії, можливі апеляції щодо допустимості доказів; 5) для оперативних служб — зниження ефективності роботи (особливо у справах, де доказова база побудована на НСРД та оперативних матеріалах); 6) ризик створення «тіньової» зони, де важливі відомості формально існують, але не можуть бути підтверджені у суді, що підвищує ймовірність непритягнення винних або оскарження вироків.
- Кого торкнеться: насамперед органи досудового розслідування (прокуратура, поліція, оперативні підрозділи — СБУ, ДБР, інші служби, що виконують НСРД), суди, адвокати захисту, а також підозрювані та потерпілі у кримінальних справах, де доказова база значною мірою залежить від оперативної інформації. Бізнес — опосередковано: компанії ускладнять доведення фактів шахрайства чи корупції, коли ключові дані в оперативних матеріалах.
- Фінансові та часові витрати: непрямі — потреба в додатковому документуванні, експертизах, перекиданні справ між слідчими; можливе збільшення строків розслідувань і судових розглядів; витрати на навчання персоналу та оновлення процесуальних процедур.
- Ризики корупції та маніпуляцій: двоякі: з одного боку, обмеження може зменшити незаконний тиск на суд через «усні» заангажовані свідчення; з іншого — створить інструменти для тактичних відводів і блокування розслідувань, які можуть використовуватися зацікавленими сторонами (і такими прийомами зловживатимуть).
Чіткий висновок: формально пропозиція прагне посилити рівність сторін і захист прав учасників провадження — це позитивна мета. Але в нинішній редакції зміни роблять це занадто широким інструментом: вони ризикують підривати здатність слідства збирати і підтверджувати докази, відкривають дорогу для процесуальних тактик затягування і створюють нові ризики для національної безпеки в частині використання оперативної інформації. Тобто з точки зору суспільства — користі може бути небагато, а ризиків багато.
Що робити вже зараз (поради): 1) працівникам прокуратури, слідчим та оперативним співробітникам — вести жорсткий запис і документування всіх доручень і матеріалів (щоб мати альтернативні письмові джерела доказів), уникати усних свідчень і формалізувати передачу інформації; 2) адвокатам захисту — перевірити у своїх справах наявність ситуацій, де нова норма може бути тактично застосована, і готувати аргументи щодо допустимості письмових доказів; 3) бізнесу — провести внутрішній аудит взаємодій зі слідством, зберегти всі офіційні договори та листування; 4) судам та тимчасовим керівникам справ — розробити шаблони рішень щодо відводу та правила для оцінки, коли інформація з оперативних матеріалів може замінити свідчення; 5) законодавцям та громадським правозахисникам — вимагати уточнень у формулюванні, переліку винятків (напр., безпекні виклики, доступ до судового засекреченого допиту за участю захисника) і механізмів контролю, щоб не створювати надмірних процесуальних «завіс».
Переглянути можливі шляхи пом’якшення: чітко прописати, які саме обставини охоплюються, дозволити судовий допит у випадку неможливості отримати ті самі відомості іншим способом, встановити процедуру забезпечення таємниці джерел і доступу до матеріалів при повазі прав сторін.
Якщо коротко — мета зрозуміла і корисна, але інструмент грубий: потребує доопрацювання, щоб не підірвати ефективність розслідувань і не створити нових лазівок для затягування справ.
Поради ще раз тезисно: приведете документи у порядок, формалізуйте доведення, перегляньте ризикові справи, готуйте процедури для суду.