Емоційний вступ: Нарешті інститут арбітражних керуючих виходить із правової «сірої зони» — держава пропонує надати їм тотожні з приватними виконавцями кримінально-правові й процесуальні гарантії. Але чи не створить це новий замок довкола інституту?
Що саме хочуть змінити і навіщо: законопроєкт розширює перелік осіб, які мають підвищений кримінально-правовий захист, додавши до статей КК (зокрема ст. 342, 343, 347) арбітражних керуючих. Це означає криміналізацію опору, втручання або посягання на життя, здоров’я чи майно керуючого та його близьких у зв’язку з виконанням обов’язків. У Кримінальному процесуальному кодексі вводиться обов’язкове інформування Мін’юсту та Національної асоціації арбітражних керуючих про процесуальні рішення щодо таких осіб. Кодекс про адміністративні правопорушення доповнюється нормою про штрафи для посадових осіб, які неправомірно відмовили, затягнули або надали недостовірну інформацію за запитом арбітражного керуючого, а також дає повноваження Мін’юсту/територіям складати протоколи за такі порушення.
Навіщо це роблять: офіційна логіка — забезпечити незалежність арбітражних керуючих, запобігти тиску й залякуванню, гарантувати доступ до інформації, прискорити та упорядкувати процедури банкрутства.
- Вигоди: 1) посилення безпеки та статусу керуючих — менше тиску і погроз; 2) оперативніше отримання інформації від органів і підприємств за офіційним запитом (з підстраховкою у вигляді штрафів для невиконавців); 3) потенційне пришвидшення процедур банкрутства — вигода для кредиторів, які чекають на реалізацію активів; 4) формалізація комунікації з Мін’юстом і асоціацією — кращий моніторинг ризиків.
- Ризики і втрати: 1) ризик перетворення арбітражного керуючого на своєрідну «захищену касту», що ускладнить притягнення до відповідальності за зловживання; 2) можливість зловживань з боку керуючих (тиск на бізнес для пришвидшеної реалізації активів); 3) додаткове навантаження на державні органи — апеляції, адміністративні справи, штрафи, право складати протоколи може бути використане вибірково; 4) для боржників (зокрема МСП) — ризик прискореного і жорсткішого виведення активів та втрати часу на оскарження; 5) витрати на підготовку та документування запитів, потенційні судові витрати при спорах про доступ до інформації; 6) ризики витоку або неналежного використання конфіденційної інформації (запити з доступом до обмежених даних).
Кого це торкнеться: арбітражні керуючі та їхні сім’ї; посадовці держорганів і місцевих органів, що отримують запити; підприємства (всі форми власності), які зобов’язані відповідати на запити; кредитори і боржники у процедурах банкрутства; суди і Мін’юст. Норми набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування, але практична реалізація потребуватиме приведення підзаконних актів у відповідність і налагодження процедур у Мін’юсті та асоціації.
Чіткий висновок: загалом — ідея позитивна: потрібно захищати людей, які керують складними і часто конфліктними процедурами банкрутства. Але в такому вигляді закон дає як важливі інструменти захисту, так і створює значні ризики зловживань і правової необмеженості. Тож оцінка — умовно позитивна з великою поправкою на необхідність запобіжників.
Поради — що робити вже зараз: 1) арбітражним керуючим: при зверненнях документуйте всі запити й відповіді, вступайте в Національну асоціацію, придбайте професійне страхування і розробіть чеклісти безпечної комунікації; 2) бізнесу (боржникам, кредиторам, МСП): налагодьте процедури швидкого збору інформації, навчіть персонал реагувати на офіційні запити, консультуйтеся з адвокатом при сумнівах; 3) державним органам: підготуйте шаблони відповідей, реєстри запитів та внутрішні інструкції, очікуйте збільшення адмінсправ; 4) громадським організаціям і депутатам: вимагайте чітких критеріїв відповідальності арбітражних керуючих і механізмів контролю, щоб уникнути свавілля.