Коротко і відверто: держава пропонує чітко законодавчо визначити, хто і як затверджуватиме «проектну загрозу» для ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання. З одного боку — це прагнення впорядкувати безпеку в умовах ризиків і війни; з іншого — посилюється роль спецслужб і уряду в питаннях, що впливають на приватність, доступ до об’єктів і режимні обмеження.
Що саме хочуть змінити і чому.
- Термін «проектна загроза» формально уточнюють як «проектна загроза для ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання».
- Визначення проектної загрози пов’язують із офіційною оцінкою ризику диверсії, крадіжки або неправомірного вилучення матеріалів, а не лише з абстрактними характеристиками.
- Замість розпливчастої фрази «уповноважений орган» закон прямо покладає організацію роботи з визначення проектної загрози на Державного регулятора з ядерної та радіаційної безпеки (Держатомрегулювання), але з обов’язковим залученням переліку держорганів: СБУ, Міноборони, ГШ, ГУР, СЗРУ, Нацполіції, Нацгвардії, прикордонної служби, Держспецзв’язку, міністерств і навіть НААН тощо.
- Кабінету Міністрів дають прямо повноваження: затверджувати саму «проектну загрозу» та Порядок взаємодії між регулятором і переліком залучених структур.
- Закон набирає чинності з наступного дня після публікації; Кабмін і вказані служби отримують 6 місяців на приведення актів у відповідність і на затвердження процедур.
Чому це роблять (аргументи уряду): посилення національної та радіаційної безпеки, уніфікація підходів в умовах воєнного стану, підготовка до реагування на диверсії/теракти чи викрадення ядерних матеріалів.
- Вигоди: з’являється формалізація процесу — є відповідальні органи та чіткий перелік залучених служб; це може підвищити координацію захисту критичних об’єктів, пришвидшити прийняття рішень у кризах і зменшити «шум» в управлінні безпеки.
- Ризики для прав людини і приватності: фактична концентрація повноважень у виконавчій гілці і спецслужбах створює ризик, що під завісою «проектної загрози» запроваджуватимуть жорсткі режимні обмеження (доступ до приміщень, обшук, вилучення майна, обмеження пересування) без достатніх судових гарантій та прозорості.
- Для громадян (житло, приватність): якщо «проектна загроза» стане підставою для посилених режимних заходів, можливі обмеження доступу до житла або робочих місць поруч із об’єктами, підвищення ймовірності безсудових втручань через подальші підзаконні акти.
- Для бізнесу (МСП і великий бізнес): операторам об’єктів (особливо пов’язаних з ядерною промисловістю, охороною, медициною, логістикою) доведеться виконувати нові вимоги безпеки, витрачати на технічні заходи та аудит; можливі часті перевірки, тимчасові обмеження доступу до складів/офісів, ризик зупинки операцій у кризі.
- Корупційні ризики: визначення та затвердження «загрози» й порядок взаємодії концентрують дискретні повноваження у Кабміні та кількох відомствах; це створює поле для непрозорих рішень, преференцій при закупівлях охоронних послуг чи робіт з техзахисту, а також для закритої класифікації інформації, що ускладнить громадський контроль.
- Прямі й непрямі витрати: прямі — витрати бізнесу на підвищення рівня захисту, аудит, обладнання; непрямі — уповільнення логістики, втрата контрактів, страхові премії, судові спори через режимні обмеження, репутаційні втрати.
- Кого торкнеться найбільше: оператори ядерних установок, медичних/промислових джерел, перевізники радіоактивних вантажів, підрядники з охорони та будівництва, мешканці зон із обмеженим доступом, громади навколо об’єктів.
- Коли і як запрацює на практиці: закон дає силу одразу після публікації, але деталі (Порядок взаємодії, методики оцінки, регламенти) Кабмін і служби повинні ухвалити протягом 6 місяців — саме тоді почнуться реальні наслідки для об’єктів і бізнесу, хоча політична і організаційна підготовка стартує одразу.
Узагальнений висновок для суспільства з огляду на права людини.
Пропозиція формалізувати визначення та порядок затвердження «проектної загрози» може бути корисною для посилення захисту від реальних загроз. Проте в нинішній редакції вона концентрує в руках виконавчої влади та силових структур вирішальні повноваження щодо встановлення підстав для режимних заходів без очевидних посилених гарантій прозорості, незалежного контролю або механізмів оскарження. З огляду на принцип недоторканності житла й приватності, це — ризик: якщо підзаконні акти після ухвалення закону нададуть підстави для безсудових втручань, громадяни й бізнес можуть опинитися вразливими. Отже, закон дає значні повноваження без одночасного врегулювання механізмів захисту прав людини.
Що робити вже зараз (практичні поради).
1) Операторам об’єктів і бізнесу: провести внутрішній аудит наявних джерел радіації, договорів з охороною, процедур доступу; підготувати план технічного вдосконалення та оцінку витрат — це значно спростить виконання майбутніх вимог і захистить у разі режимних перевірок.
2) Громадянам, що живуть поблизу потенційних об’єктів: фіксуйте стан житла й майна, зберігайте документи, фотографуйте майно; у випадку обмежень доступу просіть письмові розпорядження/накази й протоколи — це підґрунтя для подальшого оскарження.
3) Всім зацікавленим сторонам: домовляйтеся з адвокатом, який має досвід адміністративних і конституційних спорів, для швидкого реагування на можливі безпідставні обмеження; готуйтеся до участі в громадських консультаціях при підготовці підзаконних актів Кабміну.
4) Моніторьте прийняття підзаконних актів (Порядок взаємодії, методики оцінки) — саме в них визначатиметься, чи розшириться практика безсудових заходів. Якщо у підзаконних актах з’являться норми, що дозволяють втручання без незалежного контролю — готувати адміністративне чи конституційне оскарження.
Коротко: безпека — потрібна, але механізм, який дає виконавчій владі широкі дискреційні повноваження й одночасно не посилює гарантій незалежного контролю та прозорості, створює реальні ризики для приватного життя, майна і бізнесу.