Це не просто закон про пам’ять — це інструмент проти інформаційної війни, але й джерело нових ризиків для свободи слова.
Що хочуть змінити і навіщо: автори пропонують доповнити Кримінальний кодекс статтею 442-2, яка встановлює кримінальну відповідальність (з переважно реальним строком ув’язнення 3–7 років) за публічне заперечення Голодомору 1932–1933 рр., наругу над пам’яттю жертв, виправдовування чи применшення ролі тоталітарного режиму, а також за виготовлення та поширення матеріалів із такими твердженнями (окремо посилені санкції, якщо діяння вчинила службова особа, повторно, організованою групою або з використанням медіа). Норму поширюють і на юридичні особи через доповнення до підстав притягнення бізнесу до кримінальної відповідальності; також доповнюють перелік злочинів, щодо яких не діє давність і які підлягають переслідуванню незалежно від місця вчинення.
- Вигоди: посилення захисту національної пам’яті та моральної справедливості перед жертвами; інструмент проти цілеспрямованих дезінформаційних кампаній (особливо в умовах гібридної агресії); превентивний ефект для меседжів, що цілеспрямовано дискредитують історичну правду.
- Ризики для громадян: широкий простір для суб’єктивної кваліфікації «публічного заперечення» і «наруги» — можлива криміналізація сумнівних висловлювань, історичних дискусій, критики офіційної політики пам’яті; загроза самоцензури журналістам, дослідникам, блогерам; іноземцям, які перебувають в Україні, загрожує притягнення за матеріальні висловлювання, зроблені за кордоном.
- Наслідки для МСП і малих медіа: підвищення юридичних ризиків для невеликих видавців, платформ і блогерів; потреба в модерації контенту, юридичних консультаціях і страхуванні ризиків — фактичні додаткові витрати та ймовірна втрата частини аудиторії через самообмеження.
- Наслідки для великого бізнесу і медіагруп: ризик корпоративної відповідальності (доповнення до ст. 96-3 дозволяє притягати юрособи, якщо висловлювання пов’язане з їхньою діяльністю), можливі конфіскації майна у випадку поширення заборонених матеріалів; репутаційні ризики та необхідність внутрішніх політик контролю контенту.
- Ризики корупції й зловживань: висока дискреція правоохоронних органів у кваліфікації «наруги» й «публічності» створює прикриття для політично мотивованих переслідувань; ризик використання статті для тиску на опонентів, журналістів чи бізнес; потенційне прив’язування кримінального переслідування до конфіскації майна — додатковий стимул зловживань.
- Прямі й непрямі витрати, кого торкнеться, коли запрацює: прямі — витрати держави на розслідування, суди й утримання засуджених; непрямі — витрати бізнесу на юридичний супровід, модерацію контенту, втрата інвестицій у певні сегменти медіа; торкнеться активних користувачів соцмереж, журналістів, видавців, істориків-публіцистів, медіакомпаній; норми набирають чинності наступного дня після опублікування, отже негайно впливатимуть на публічну дискусію та політики модерації контенту.
Висновок: сама ідея захисту пам’яті жертв Голодомору із кримінальними запобіжниками має суспільну логіку в умовах інформаційної агресії — але реалізація у вигляді широко сформульованих кримінальних статей без жорстких визначень і процесуальних запобіжників створює ризик надмірного порушення свободи слова, політичних репресій і корупційних зловживань. Тобто — потрібне «так», але з обережністю: закон у запропонованій редакції більше загрожує зловживанням, ніж вирішує існуючі проблеми.
Що робити вже зараз:
1) медіа, видавці та платформи — невідкладно переглянути внутрішні політики модерації, ввести процедури документування контент-рішень та юридичний супровід публікацій; 2) журналістам, публічним інтелектуалам і науковцям — уникати категоричних формулювань у публічних виступах і записах, зберігати джерела й експертні аргументи; 3) бізнесу — провести правовий аудит комунікаційних ризиків та оновити контент-лайни; 4) громадським організаціям і правозахисникам — готувати критерії чіткої дефініції «публічного заперечення» й процедурні гарантії, звертатися до законодавців щодо уточнень і гарантій захисту академічної та журналістської діяльності; 5) народним депутатам — ініціювати уточнення термінології, критеріїв «публічності», підстав конфіскації і запобіжників від політично мотивованого переслідування.