Це — не просто правка рядка в кодексі: держава пропонує прибрати норму, яка на практиці працювала як сигнал для реєстраторів і місцевих органів про те, що над дитиною встановлено опіку або вона має майно. Наскільки безпечний такий крок — питання важливе й нагальне.
Що саме змінюють і навіщо. Проєкт Закону пропонує виключити частину другу статті 246 Сімейного кодексу, яка зобов'язувала орган опіки й піклування надсилати повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, про те, яке майно відповідно до закону чи договору має дитина при встановленні опіки/піклування або при влаштуванні дитини в прийомну сім’ю чи інституцію. Обґрунтування: норма, мовляв, технічно нечітка, не створює формальної правової підстави для реєстрації чи обтяження і дублює вже наявні механізми захисту (дозвіл органу опіки для нотаріального посвідчення, заборона відчуження через нотаріуса тощо).
Чому це роблять у логіці ініціативи. Формально — щоб прибрати «мертву» або неякісно сформульовану норму, усунути колізії та підвищити юридичну визначеність. Тобто держава каже: є ефективніші й визначеніші інструменти (нотаріальні заборони, вимога дозволу органу опіки при посвідченні угод) — тож обов’язкове «повідомлення» реєстратора ні до чого не зобов’язує й лише створює плутанину.
- Вигоди: очищення тексту закону від нечітких формулювань; зменшення адміністративного формалізму для органів опіки; відсутність прямих бюджетних витрат; привід гармонізувати процедури між органами опіки, нотаріатом і реєстраторами.
- Ризики: втрата оперативного «сигналу» про наявність дитячого майна — місце, де раніше могли виявляти підозрілі операції; ймовірне збільшення ризику шахрайського відчуження майна дітей у регіонах, де органи опіки не користуються іншими механізмами захисту; підвищення числа судових спорів через непогоджені або недокументовані операції з майном дітей.
- Втрати для громадян і бізнесу: для власників і тих, хто має стосунок до дітей‑власників — ризик зниження прозорості угод; для покупців нерухомості — потреба в додатковій ретельній перевірці статусу прав; для органів опіки — втрата простого інструменту «інформування реєстру», що вимагатиме додаткових процедур.
Кого й коли торкнеться на практиці. Передусім — дітей, які мають у власності чи користуванні нерухомість (особливо діти‑сироти, ті, що у складних життєвих обставинах), органів опіки й піклування, нотаріусів і державних реєстраторів. Закон набирає чинності з дня, наступного за опублікуванням, тож зміна юридично почне діяти майже відразу; на практиці ж ефект буде помітний відразу в роботі органів опіки та нотаріату (залежно від того, чи оформлять вони додаткові внутрішні правила).
Ефект для МСП і великого бізнесу. Прямого значного впливу немає: бізнес не втрачає і не здобуває прямих пільг або обмежень. Непрямі наслідки — у сфері угод з нерухомістю, де діти є власниками або співвласниками: довша та дорожча перевірка «чистоти» прав на майно, можливі затримки угод через необхідність з’ясувати наявність дозволів органу опіки або накладених заборон.
Ризики корупції та зловживань. У теорії — зниження частини формального контролю може створити простір для зловживань у місцях із слабким наглядом: якщо органи опіки не будуть самі ініціювати інші захисні заходи, шахраї можуть скористатися інформативною прогалиною. Водночас якщо зміна поєднається з чіткими процедурами щодо заборон нотаріуса та оперативними реєстрами — ризик мінімізується.
Прямі й непрямі витрати. Державний бюджет не витрачає коштів на реалізацію цієї правки. Непрямі витрати — витрати органів опіки на розробку нових внутрішніх процедур, навчання співробітників; витрати покупців/продавців та бізнесу на додаткову юридичну перевірку прав на майно за участю нотаріуса та реєстру.
Висновок — добре це чи погано для суспільства? Помірно негативне: технічно виправданий крок з очищення тексту закону, але ризик того, що без супровідних процедур та інструментів захисту фактичний захист права власності дітей послабне. Іншими словами — законна стирання «сигналу» має бути компенсована кращою координацією між органами опіки, нотаріатом і реєстраторами; без цього діти як група ризику втрачають додатковий рівень захисту.
Що робити вже зараз (практичні поради).
1) Органам опіки та місцевим адміністраціям: підготувати внутрішні регламенти — фіксацію майна дітей у власних реєстрах і алгоритм тісної комунікації з нотаріусами та реєстраторами. 2) Нотаріусам і державним реєстраторам: узгодити практику перевірки дозволів органу опіки і можливість оперативного накладання/фіксації заборон. 3) Для батьків, опікунів і потенційних покупців нерухомості: завжди вимагати довідки/виписок зі стану речових прав і запитувати наявність дозволів органу опіки або заборон нотаріуса; не покладатися на «мовчазну» безпеку. 4) НГО та механізмам громадського контролю: посилити моніторинг випадків операцій з дитячим майном та готувати звернення там, де виявляться прогалини.