Це — пряма ставка на захист командирів: забезпечити їх особисту безпеку зараз і довго після—заради безперервності керівництва.
У чому суть проєкту? Держава пропонує доповнити закон про державну охорону новою статтею: під час дії стану війни чи воєнного стану автоматично забезпечується охорона для осіб, які обіймають (або обіймали в цей період) такі посади — Головнокомандувач ЗСУ, начальник Генштабу, Міністр внутрішніх справ, голови СБУ, зовнішньої розвідки, начальник ГУР, а також їхні сім’ї, що проживають разом. Після закінчення війни таким особам і родинам гарантують охорону ще протягом десяти років — якщо тільки їх не засудять або вони не відмовляться письмово.
Крім того, під час війни за рішенням відповідних керівників державна охорона може надаватися і заступникам названих посадовців, командувачам об’єднаних сил, командувачам видів/родів військ, керівникам Нацгвардії, Прикордонної та Нацполіції. Закон дозволяє здійснювати охорону не лише Управлінням державної охорони, а й сумісно або самостійно військовим і поліцейським підрозділам відповідних силових і розвідувальних органів, з правом носити й застосовувати зброю та спецзасоби згідно з їхніми статутами і законами.
Навіщо це роблять? Офіційна логіка — мінімізувати ризик ліквідації чи викрадення топкомандування, гарантувати безперервність керівництва під час війни і після неї; запобігти використанню колишніх посадовців як цілей розвідки та диверсій. Також це відповідь на реальні загрози та інформаційно-оперативні виклики.
- Вигоди: підвищення особистої безпеки ключових командирів; потенційне зниження ризику зриву управління військами; чіткі правові підстави для спільних дій УДО та силових підрозділів під час надзвичайного стану.
- Реальні витрати і навантаження: додаткові витрати бюджету — зарплати, транспорт, обладнання, спецзасоби, збільшення штатів УДО і залучених підрозділів; логістика та координація між відомствами.
- Ризики для суспільства: перетворення охорони на привілейовану довготривалу перевагу для колишніх топ-офіцерів; створення «зони недоторканності», яка може ускладнити доступ правоохоронних органів і фактично захищати від політичного або кримінального переслідування на практиці;
- Корупційні ризики: великі можливості для зловживань у закупівлях спецтранспорту, послуг охорони, формуванні штатів; непрозорі рішення про надання охорони можуть використовуватися для фаворитизму або політичного впливу.
- Кого торкнеться: керівний склад сектору оборони та безпеки, їхні родини; УДО та задіяні силові підрозділи; держбюджет; підрядники з постачання спецзасобів (позитив для певних бізнесів).
- Наслідки для МСП і великого бізнесу: для більшості МСП прямих змін немає; косвено — можлива конкуренція за державні замовлення на транспорт і обладнання; великому бізнесу — нові державні контракти (прибутково для компаній сектора безпеки/логістики).
- Коли і як запрацює: норми набирають чинності з дня, наступного за опублікуванням. Практично — розгортання почнеться відразу під час чергового введення воєнного/воєнного стану або вже в ході існуючого стану; адміністративні рішення про надання охорони вживатимуться оперативно керівництвом УДО та відповідних відомств.
Висновок. В цілому проєкт має зрозумілу оборонну мотивацію — убезпечити тих, хто керує війною. Проте він містить суттєві ризики: довготривала персональна охорона створює преференції й ризики для верхової відповідальності, збільшує бюджетні витрати і відкриває можливості для корупційних зловживань. Тому оцінюю ініціативу як умовно виправдану за умови жорстких запобіжників і прозорих процедур, але небезпечну за браку таких гарантій.
Що робити зараз (практичні поради):
- Громадянам: слід вимагати прозорості — публічних критеріїв надання охорони, звітів про витрати і списків посадовців, яким надано охорону.
- Для парламенту та комітету: наполягати на додаткових запобіжниках у законі — чіткі критерії загроз, механізм перегляду рішення, прозоре фінансування, антикорупційний контроль закупівель та перелік підстав для припинення охорони (з позбавленням преференцій у разі корупції або зловживань).
- Для органів влади: відпрацювати координаційні процедури між УДО і залученими формуваннями, стандартизувати правила застосування вогнепальної сили та логістику перевезень для уникнення юридичних колізій.