Нарешті — одна з найширших спроб офіційно визнати, що війна зачіпає всіх дітей. Законопроєкт Ляшенко прагне змінити підхід: не лише «ті, хто зазнав поранень чи депортації», а всі, хто був молодшим за 18 років під час воєнних дій, отримують статус «дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».
Що саме пропонують змінити і навіщо. У двох місцях Закону «Про охорону дитинства» пропонується замінити перелік конкретних травм і обставин на загальне визначення: «дитина, а також особа, яка під час воєнних дій та збройних конфліктів не досягла віку 18 років». Статус надаватимуть органи опіки та піклування або місцеві органи влади за місцем звернення чи виявлення. Мета — забезпечити недискримінаційний, рівний підхід і визнати широку психологічну, освітню і соціальну шкоду війни, яка зачіпає дітей по всій території України, а не лише тих, хто постраждав фізично.
- Вигоди: універсальне визнання постраждалості усуває формальні бар’єри та нерівність в доступі до прав і послуг; стимул для розвитку програм психосоціальної допомоги, освіти та соціальної підтримки; юридична ясність щодо кола осіб, на яких поширюються відповідні гарантії.
- Ризики і втрати: значне розпорошення обмежених ресурсів — якщо статус отримають усі підлітки, важко буде цілеспрямовано надавати інтенсивну допомогу тим, хто найбільше її потребує; підвищене навантаження на ОМС і системи освіти, охорони здоров’я та соцзахисту; можливі затримки і черги на отримання послуг.
- Кого торкнеться: всі, хто був неповнолітнім під час повномасштабного вторгнення і в період воєнного стану — діти в містах і селах, переселенці, ті, хто залишився на окупованих територіях або виїхав за кордон; також їхні сім'ї та заклади, що працюють з дітьми.
- Наслідки для МСП: з одного боку — зростання попиту на психологів, тренінги, дитячі центри, IT-рішення для реєстрів і супроводу; з іншого — конкуренція за державні контракти, потреба в швидкому масштабуванні послуг і кадрових ресурсів.
- Наслідки для великого бізнесу: прямого фіскального тиску закон не створює, але бізнес може зіткнутися з очікуваннями щодо CSR та співпраці з державою/ОГС у проектах відновлення і підтримки дітей; також — репутаційні ризики й можливості.
- Ризики корупції та зловживань: розширення кола отримувачів підвищує спокусу для місцевих посадовців маніпулювати статусами, створювати «закриті списки» або розподіляти ресурси непрозоро; без електронного реєстру, чітких процедур і контролю можливі зловживання при наданні пільг і програм.
- Прямі й непрямі витрати: хоча пояснювальна записка стверджує відсутність додаткових витрат, на практиці зростуть витрати на психосоціальні послуги, освітні програми, підготовку кадрів, створення і ведення реєстрів, інформаційну роботу; оплата цих програм вимагатиме бюджетних рішень або перерозподілу існуючих коштів.
- Коли і як запрацює: норма набирає чинності наступного дня після публікації; Кабмін має місяць на приведення актів у відповідність, але реальний запуск програм, фінансування та кадрове забезпечення — питання місяців, а то й року; до появи зрозумілих підзаконних актів можуть виникати регіональні практики з різним рівнем адекватності.
Висновок: Із позиції прав дитини — це важливий і морально виправданий крок: визнати факт широкого впливу війни на психіку і життя дітей та надати їм юридичну «входинку» до допомоги. Однак користь від цього кроку залежатиме від двох речей: (1) чи буде забезпечене реальне фінансування та сервісна інфраструктура, і (2) чи будуть чіткі, прозорі процедури та механізми контролю, щоб уникнути зловживань і перерозподілу допомоги не за потребою. Без цього ініціатива ризикує перетворитися на декларацію, яка створить велике навантаження на місцеві служби та розчарує сім’ї.
Що робити вже зараз: громадянам — зберігайте документи, свідоцтва про вік дітей, звертайтеся до місцевих відділів служби у справах дітей при перших потребах; батькам — наперед домовлятися зі школою/психологом про супровід дитини; ОМС — починати інвентаризацію потреб і планування бюджету; НГО та бізнесу — готувати проєкти з пропозиціями послуг і співпраці, навчати кадри; депутатам і комітету — вимагати фінансового плану, зрозумілих критеріїв та електронного реєстру для запобігання корупції.