Емоційно й прямо: держава намагається не зупиняти суди, але робить це шляхом спрощення фіксації та процедури — і це добре, поки не стане лазівкою для зловживань.
Що саме хочуть змінити і навіщо. Проєкт доповнює ст.615 КПК трьома ключовими механізмами, щоб суди могли працювати під час воєнного стану: (1) після складання й підписання будь-якого судового рішення (не лише вироку) дозволити проголошувати тільки резолютивну частину при одночасному врученні повного тексту учасникам; (2) коли в суді немає електрики або інтернету — дозволити фіксувати хід засідання не технічною звуко- та відеофіксацією, а письмовим журналом, який веде секретар, із встановленим переліком відомостей і строком його складання; (3) у разі неможливості розглянути клопотання про обрання/продовження запобіжного заходу — оперативно передавати його іншому судді або іншому суду в межах апеляційної юрисдикції, а рішення щодо передачі має прийматися головою апеляції (або ККС) невідкладно, до 24 годин.
Чому це роблять. Через систематичні удари по інфраструктурі, стабілізаційні відключення електроенергії та перебої з інтернетом сувора вимога повної технічної фіксації суду блокувала розгляди. Законопроєкт дає суддям інструменти, щоб не відкладати справи та не втрачати строки, зокрема щодо запобіжних заходів.
- Вигоди: продовження роботи судів під час вимкнень та кібератак; менше автоматичних перерв і відкладень; швидше вирішення клопотань про тримання під вартою (запобігає простою слідства); юридична можливість проголошувати лише резолютивну частину без блокування процесу у разі відсутності технічних засобів.
- Ризики та втрати: письмовий журнал суттєво слабший за звук/відео — ризик упущень, «коригування» записів, суб’єктивності секретаря; відсутність технічного запису вже не буде самою по собі підставою для скасування рішення, отже зростає ризик непрозорих рішень і зловживань (особливо під час розгляду клопотань про обшук чи тримання під вартою); сторонам складніше довести порушення процедур або неправдивість протоколу; збільшиться навантаження на апеляції та можливі касації через спірність доказів процесуальної фіксації.
- Кого і як торкнеться: громадян (підозрюваних, потерпілих) — ризик процесуальних помилок та обмеженої можливості оскарження; МСП — якщо фіскальні чи кримінальні провадження зачіпатимуть бізнес, судові справи можуть пройти швидше, але з меншою прозорістю; великий бізнес — отримує швидші рішення в окремих питаннях, але ризик процедурних атак і репутаційних витрат через менш публічні процеси; корупційні ризики — підвищуються через слабшу документальну фіксацію та можливість маніпуляцій журналом; прямі бюджетні витрати — мінімальні, непрямі — зростання числа апеляцій, втрати довіри до судової системи, потенційні компенсації за неправосудні рішення.
Чіткий висновок: у загальному — ідея зрозуміла й обґрунтована: забезпечити роботу судів під час бойових дій та відключень. Проте запропоновані заходи створюють помітні ризики для справедливості процесу і прозорості рішень. Тому без додаткових гарантій це радше тимчасове полегшення, що може дорого обійтися суспільству.
Поради — що робити вже зараз. громадянам і обвинуваченим: вимагайте вручення копії журналу на місці, наполягайте, щоб ваш підпис або зауваження були внесені одразу; фіксуйте свою явку (фото/відео на власні пристрої, нотатки, контакти свідків); подавайте письмові зауваження в строки й зберігайте копії; мати при собі адвоката — критично важливо. Представникам бізнесу та юристам: вимагайте протоколювання підписами всіх учасників, зберігайте незалежні записи, оперативно оскаржуйте процесуальні порушення. Суддям і адміністрації судів: негайно розробити стандартизовані шаблони журналу, правила підписання, підпорядкування відповідальності за фальсифікацію; передбачити обов’язкові підписи учасників, відмітки про неможливість технічної фіксації та механізм збереження оригіналів; планувати резервні джерела живлення і автономні накопичувачі для збереження технічної фіксації, де це можливо.
Коротко — добро чи зло для суспільства? Помірковано позитивно, але з великим «але»: корисно як надзвичайний механізм забезпечення доступу до правосуддя, але небезпечне, якщо стане постійною практикою без жорстких гарантій достовірності й підзвітності.