Емоційний вступ: Пропозиція «зобов’язати НАБУ та САП негайно оприлюднити всі плівки Міндіча» звучить як виклик: правда проти секретів, прозорість проти інтересів. Але за красивими гаслами ховаються реальні ризики для розслідування, прав людей і національної безпеки.
Що хочуть змінити і навіщо. Верховна Рада пропонує формально зобов’язати Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та НАБУ «невідкладно оприлюднити всі плівки» та всю пов’язану інформацію про фігурантів, при цьому вимога зберігати норми про держтаємницю й персональні дані. Ідея — повне розкриття матеріалів, щоб «донести правду», попередити шантаж і виявити можливі корупційні мережі.
Чому так роблять і які типові наслідки. Мета — демонстративна прозорість, тиск на еліти і бажання «закрити тему» шляхом публікації. На практиці подібні ініціативи часто роблять дві речі: 1) створюють політичний тиск на слідство і суд; 2) відкривають можливості для витоків, маніпуляцій і репутаційних атак. Навіть при згадці про «державну таємницю» і «персональні дані» рішення парламенту створює політичне очікування швидкого масового розкриття, що змусить органи або публікувати неповні, або неправильно відредаговані матеріали, або — навпаки — відтягувати та приховувати частини.
- Вигоди: 1) Короткострокове підвищення довіри частини суспільства до показової відкритості; 2) можливість швидко отримати додаткові свідчення від очевидців, яких побачать у публікаціях; 3) політичний результат для тих, хто ініціює публікацію (репутаційні дивіденди).
- Ризики: 1) Поширення матеріалів, що містять держтаємницю або дані щодо нацбезпеки; 2) компрометація оперативних джерел та методів слідства; 3) шантаж або геополітичні ризики через витік чутливої інформації; 4) політизація розслідування: вибіркові публікації підлаштовані під інтереси певних груп; 5) загроза безпеці свідків, постраждалих і третіх осіб.
- Втрати/застосовні витрати: 1) пряма юридична вартість (судові позови, компенсації за незаконне розголошення); 2) непрямі економічні втрати (падіння інвестиційної довіри в енергетиці, розірвані контракти, репутаційні витрати МСП та великих компаній); 3) витрати органів на ретельну юридичну і технічну підготовку публікацій (редагування, верифікація, оцінка ризиків для безпеки).
Кого і коли торкнеться на практиці. Якщо постанова ухвалена — вона діє з дня прийняття: тиск на НАБУ/САП стане невідкладним. Першими постраждають підозрювані, їхні контрагенти, співробітники держкомпаній, журналісти-джерела, можливі свідки. Малі та середні підприємства, які були контрагентами держпідприємств, ризикують раптовими звинуваченнями або втратою клієнтів через публічну «чорну мітку». Великому бізнесу загрожує масштабний репутаційний ризик, ризик міжнародних розслідувань і фінансових санкцій. Держоргани втрачають контроль над таймлайном розслідування і ризикують бути підвішеними між судовими вимогами і політичними наказами.
Висновок — добре це чи погано для суспільства? У цілому пропозиція більше шкодить, ніж допомагає. Публічність потрібна, але примусове «всеоприлюднення» без чітких процедур і без незалежного судового контролю створює загрози для національної безпеки, прав людей і ефективності антикорупційних розслідувань. Плюс — високий ризик політичного використання матеріалів.
Практичні поради — що робити вже зараз: громадянам — не поширюйте неперевірені фрагменти і фіксуйте джерела, якщо ви маєте інформацію; МСП — зробіть швидкий аудит контрактів і платежів, підготуйте стандартні юридичні відповіді й PR‑сценарії; великому бізнесу — підключіть юридичний департамент, перевірте ризики комплаєнсу та інформаційну безпеку; журналістам — вимагайте доступ до первинних документів через суд, дотримуйтесь етичних стандартів; органам — наполягати на чіткому алгоритмі редагування і судовому контролі над публікацією. Усі зацікавлені мають готуватися до правових позовів і інформаційних атак.