Коротко і відверто: держава намагається дати сторонам більше механізмів захисту процесуальних прав — але разом із цим відкриває двері для додаткових апеляцій, затримок і конфліктів у судах.
Що хочуть змінити і навіщо. Проєкт доповнює ЦПК і ГПК нормою, яка дозволяє оскаржувати окремі судові ухвали, навіть якщо вони формально не входять до переліку ухвал, що оскаржуються окремо від рішення. У підставі — позиція судової практики: якщо за змістом ухвала не може бути оскаржена через «заперечення у апеляційній скарзі на рішення», то має бути можливість подати окрему апеляцію, коли це необхідно для захисту процесуальних прав особи. Мета — закріпити можливість захисту там, де включити заперечення у рішення неможливо або недоцільно.
Як це працюватиме на практиці (наслідки). Фактично закон розширює поле для окремих апеляцій на проміжні (інтерлокуторні) ухвали: наприклад, про забезпечення доказів, арешти майна, відмови в забезпечувальних заходах, рішення про відмову у виклику свідків чи доступ до документів. Норма залишає багато простору для судової оцінки («залежно від змісту та стадії процесу», «якщо це зумовлено потребою судового захисту»), тобто на практиці перші місяці — роки буде неоднорідна практика і додаткові запити до апеляцій.
- Вигоди: краще забезпечується право на судовий захист — особи зможуть швидше оскаржувати критичні проміжні рішення; захист від процесуальних утисків (наприклад, від незаконних арештів чи обмежень доступу до доказів).
- Ризики: збільшення навантаження на апеляційні суди, затягування розглядів, додаткові витрати на юристів; неконтрольоване масове оскарження як засіб затримки виконання рішень; широка суддівська дискреція призведе до невизначеності та різної практики.
- Втрати/видатки: прямі — витрати сторін на адвокатів і судовий збір при подачі додаткових апеляцій; непрямі — затримка виконання рішень, збільшення оборотного капіталу для бізнесу, зростання судових черг і часу розгляду справ.
- Кого зачіпає найсильніше: приватні особи з обмеженими ресурсами (витрати й ризик тривалих справ), МСП — через відтермінування стягнення або виконання контрактів; великі компанії — отримують додатковий інструмент (як для захисту, так і для затримки процесів), тож вплив для великого бізнесу змішаний.
- Ризики корупції та зловживань: більше процедурних епізодів — більше можливостей для непублічних домовленостей, тиску або використання процесу як інструменту переговорів; відсутність чітких критеріїв породжує ризик вибіркового допуску апеляцій.
- Коли запрацює: закон набирає чинності наступного дня після опублікування — отже, застосовуватиметься негайно; період «уточнювальної» судової практики може тривати роки до формування стабільних підходів Верховним Судом.
Висновок. Загалом ініціатива — корисна як ідея: вона захищає право на судовий захист у ситуаціях, коли включити заперечення до рішення неможливо. Проте при нинішньому рівні судової навантаженості та без чітких критеріїв формулювання вона несе значні ризики зловживань, затримок і додаткових витрат для бізнесу й громадян. Отже — корисно в теорії, але небезпечно в реалізації без супровідних гарантій і процесуальних обмежень.
Що робити вже зараз. за можливості: 1) сторонам і їхнім юристам — фіксувати всі процесуальні порушення письмово й аргументовано, готувати підстави для окремих апеляцій; 2) МСП — закладати ризики судових затримок у контракти і планувати резерви; 3) великим компаніям — виробити стандарти реагування на проміжні ухвали (швидкі правові висновки, оцінка доцільності апеляції); 4) адвокатам — підготувати шаблони окремих апеляцій і аргументацію критерію «потреби судового захисту»; 5) громадським організаціям і медіа — моніторити практику допуску таких апеляцій і фіксувати зловживання, щоб вимагати уточнювальних змін у майбутньому.