Коротко і грубо: держкомфорт для приватних виконавців чи нові ризики для боржників? Законопроєкт пропонує дозволити приватному виконавцю самостійно стягувати свою основну винагороду та витрати виконавчого провадження і формально відкрити можливість передавати саме «виконавче провадження» іншому виконавцю вже під час виконання.
Що саме хочуть змінити і навіщо.
1) Скасування абсолютної заборони на виконання, коли стороною справи є сам виконавець — але з винятком: у справах про стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження приватний виконавець зможе діяти самостійно. Тобто він отримає право видавати постанову і стягувати з боржника свої платежі без передання справи іншому виконавцю.
2) Терміни «виконавчий документ» змінюються на «виконавче провадження» в нормі про передачу — формально даючи стягувачу (за його заявою) право передавати не просто документ, а вже відкриту справу від одного приватного виконавця до іншого або до ДВС і навпаки, під час провадження.
Мета, яку декларують автори: підвищити ефективність виконання (менше бюрократії при поверненні документів, уникнути подвійних передач і «зависання» арештів), зменшити кількість ситуацій, коли приватний виконавець не може довести до кінця стягнення власної винагороди й витрат.
- Вигоди: потенційно швидше відновлення платежів на користь приватних виконавців; скорочення формальних процедур повернення виконавчих документів; можливість швидше змінити виконавця під час провадження без зняття арештів, отже — теоретично краща оперативність виконання.
- Ризики та загрози: суттєвий конфлікт інтересів — коли виконавець одночасно є стягувачем, він має економічний стимул штучно формувати підстави для постанов про стягнення власної винагороди; збільшується ризик зловживань і «продажу» переходів проваджень між дружніми виконавцями; знижується прозорість стягнення винагороди (менше контролю з боку іншого виконавця чи органу); ризик маніпулювання чергою та вибором виконавця з метою максимізації винагороди.
- Втрати / прямі й непрямі витрати: для боржників — можливе збільшення сум, що стягуються; для малого бізнесу — додаткові процесуальні витрати та ризик одночасних паралельних постанов; для держави — формально без бюджетних витрат, але зростання непрямих витрат через судові спори, оскарження постанов і необхідність посилення контролю; підвищення репутаційного ризику системи приватних виконавців.
Оцінка: умовно негативна. Ініціатива має логіку підвищення ефективності, але в нинішньому вигляді створює більші ризики корупційних зловживань і несправедливого навантаження на боржників. Без додаткових запобіжників дозволити виконавцю самостійно стягувати свою винагороду — означає послабити один із ключових контрольних механізмів.
Короткі поради — що робити вже зараз.
- Боржникам і бізнесу: уважно дивіться постанови про стягнення винагороди, фіксуйте дати і платіжні документи; за сумнівних дій — негайно оскаржуйте постанову та вимагайте пояснень у виконавця; лишайтеся готовими до тимчасового арешту майна і швидкої передачі провадження.
- Кредиторам: користуйтеся правом передачі провадження обережно — вимагайте письмових підстав для зміни виконавця; фіксуйте договірні умови і контролюйте витрати.
- Приватним виконавцям: готуйте процедури обґрунтування постанов про стягнення винагороди, ведіть публічну звітність і надійну доказову базу, коригуйте поліси страхування відповідальності.
- Державним органам (Комітету, Мін’юсту): під час доопрацювання проєкту треба додати жорсткі запобіжники — публічність постанов, обов’язковий мотивований розрахунок винагороди, можливість незалежної перевірки таких постанов, заборону на передачу проваджень між пов’язаними виконавцями, механізми контролю за частотою передач, електронний реєстр передач проваджень і термінове реагування на скарги.
Висновок: ідея спростити процедуру — слушна, але нинішня редакція ризикує перенести баланс на користь виконавців і проти захисту боржників. Потрібні чіткі контрзаходи, інакше зміни можуть послабити довіру до системи виконання рішень.