Коротко і відверто: держава хоче зняти з людей формальні перепони — суди повинні будуть відкривати окреме провадження і самостійно вирішувати питання витребування доказів, коли заявник доведе, що не може їх самостійно отримати. Це полегшення для слабшої сторони — але водночас додаткове навантаження на суди і нові точки можливих зловживань.
Що саме пропонують змінити і навіщо: зараз у справах окремого провадження (підтвердження чи спростування юридичних фактів) суд має право за своєю ініціативою витребувати докази. Пропозиція робить цей крок обов’язковим: якщо заявник надасть обґрунтовані доводи про неможливість самостійно одержати потрібні докази, суд зобов’язаний відкрити провадження і вирішити питання их витребування (крім випадків, де законом прямо вимагається подання доказів разом із заявою). Мета — уніфікувати судову практику і припинити повернення заяв тільки через «відсутність доказів» у матеріалах.
- Вигоди: кращий доступ до правосуддя для вразливих осіб і МСП; менше технічних відмов судом; може зменшити витрати громадян на попереднє збирачення документів у випадках, де це технічно важко (наприклад, відсутні архіви, показання свідків за кордоном тощо); уніфікація практики — якщо норми імплементують чіткі критерії.
- Ризики та корупційні вразливості: нечітке поняття «обґрунтовані доводи» дає простір для зловживань: масові формальні заяви, аби змусити суд витребувати документи; ризик корупційних інтерфейсів між судом і експертними/виконавчими структурами, які виконують витребування; збільшиться навантаження на державні органи, що зберігають інформацію, — підвищиться ризик «прискорених» платних послуг через посередників.
- Втрати й непрямі витрати: додаткові адміністративні витрати судів (витребування, експертизи, запити до реєстрів), зростання термінів розгляду справ і ризик накопичення справ; бізнес — особливо великі компанії — може зіткнутися з частішими судовими запитами й додатковими операційними витратами на реагування.
Кого торкнеться найперше: фізичні особи, які звертаються за констатацією юридичних фактів (наприклад, сімейні справи, спадкові права, підтвердження права власності за довідками); МСП, що потребують швидкого підтвердження прав; великі компанії та банки, які будуть частіше викликатися для надання документів або відповідей на судові запити; державні реєстри й архіви, які отримають додаткове навантаження.
Коли й як це запрацює на практиці: формально — з дня після опублікування. На практиці суди спочатку застосовуватимуть норму по-різному: очікуються звернення з формальною «неможливістю отримати докази», збільшення кількості запитів до органів державної влади та експертних установ. Для упорядкування потрібно додаткове процесуальне регулювання (критерії обґрунтованості, строки, механізми оплати експертиз) і навчання суддів.
Висновок: сама ідея — на користь доступу до правосуддя і проти формальних повернень заяв — позитивна. Але без механізмів захисту від зловживань, чіткого визначення стандарту «обґрунтованості» та додаткового фінансування судів і державних реєстрів це швидко породить затримки, додаткові витрати для бюджету і корупційні ризики. Отже — потенційно корисна, але небезпечна в реалізації; потрібні правки та гарантії.
Що робити вже зараз (поради для громадян і бізнесу): готувати докази неможливості самостійного отримання інформації: зберігати скріншоти листування, звернення до органів і відповіді (або відсутність відповіді), довідки від нотаріусів чи закордонних органів; при поданні заяви чітко описувати, які саме дії ви вже зробили задля отримання доказів; бізнесу — налагодити внутрішні процедури швидкого реагування на судові витребування; адвокатам і представникам — наполягати на чітких критеріях в рамках судової практики й готувати типові шаблони для доказів «неможливості отримання».