Це закон про безпеку — але й про привілеї. Держава хоче підсилити охорону ключових посадовців і їхніх сімей через досвід повномасштабної війни. Водночас нові норми відкривають двері для додаткових витрат і широких дискреційних рішень.
Що пропонують змінити і навіщо. Проєкт вводить спеціальну статтю 7-1, яка: гарантує охорону Президентові під час і після війни; встановлює довічну державну охорону для членів сім’ї Президента (за низки умов); розширює перелік захищених осіб — Головнокомандувач, начальник Генштабу, керівники СБУ, зовнішньої розвідки, розвідки МО, Міністр внутрішніх справ; встановлює диференційовані строки післяпостової охорони (5 або 10 років залежно від участі в Ставці/РНБО); надає Президенту дискреційне право призначати охорону окремим членам Ставки чи депутатам; формально додає обов’язок СБУ та Нацполіції сприяти УДО; і збільшує граничну чисельність УДО до 5500 осіб. Мета — забезпечити безперервність державного управління та захист від загроз під час воєнного стану.
- Вигоди: підвищена захищеність топ-менеджменту держави у кризу, краща скоординованість УДО, СБУ і поліції, зниження ризику успішних замахів на керівників — це позитив для обороноздатності та стабільності.
- Втрати/прямі бюджетні витрати: збільшення чисельності УДО та розширення кола охорони вимагатиме додаткових десятків–сотень мільйонів гривень щорічно (зарплати, техзабезпечення, автопарк, житло, навчання, закупівлі).
- Непрямі витрати і ефект для громадян: менше ресурсів на інші потреби (соціальну сферу, ремонт доріг, медицина) через перерозподіл бюджету у бік безпеки; відчуття нерівності, коли частина еліти отримує «довічний» захист.
- Наслідки для МСП: прямого позитиву мало; деякі приватні підрядники охоронних послуг або постачальники можуть отримати замовлення, але головні підряди підуть великим державним чи пов’язаним компаніям. Загальний тиск на бюджет може негативно вплинути на державні замовлення для МСП.
- Наслідки для великого бізнесу: виграють підрядники й постачальники у сфері безпеки та логістики; ризик державних преференцій і непрозорих тендерів — користь для тих, хто має «зв’язки».
- Ризики корупції та зловживань: високі: розширення чисельності і дискреції Президента щодо надання охорони створює можливість «політичних» рішень, nepotism у наборі кадрів, непрозорі закупівлі й підряди, використання охорони у приватних цілях. Залучення СБУ й поліції як «помічників» без чітких процедур може розмити підзвітність.
- Кого торкнеться: безпосередньо — Президент і його сім’я, колишні посадовці з переліку, командування ЗСУ, керівники спецслужб, депутати за рішенням Президента; опосередковано — громадяни через бюджетні витрати і відчуття привілеїв; компанії — через підряди на охорону і постачання.
- Коли і як запрацює: закон набирає чинності наступного дня після опублікування, уряду дається 3 місяці на підзаконні акти. Практичне збільшення штату і початок нових програм — питання місяців, закупівлі й облаштування — роки.
Чіткий висновок: зміни обґрунтовані з погляду безпеки під час війни — державі потрібні інструменти для захисту керівництва. Однак закон створює значні ризики непрозорості, розширення привілеїв і додаткових витрат. Тому для суспільства це скоріше «умовно добре» — якщо поруч будуть чіткі механізми контролю, прозорі критерії та обмеження в застосуванні; без них — небезпечно для демократії й бюджету.
Що робити вже зараз: громадянам і активістам — вимагати публічного переліку критеріїв надання охорони, звітності по видатках УДО і тендерів; депутатам — наполягати на механізмах парламентського та аудиторського контролю, обмеженнях щодо довічної охорони і протоколах передачі повноважень; малому бізнесу — моніторити зміни в держзакупівлях і готуватися до конкуренції; журналістам — стежити за підряди і кадровими призначеннями; уряду — підготувати прозорі процедури, етичні правила та антикорупційні гарантії у підзаконних актах.