Коротко і зрозуміло: держава хоче припинити практику, коли один і той самий «в.о.» ректор або директора роками управляє університетом без конкурсу. Пропонують жорстко визначити, хто може бути в.о., зобов’язати засновника одразу оголошувати конкурс і обмежити термін виконання обов’язків шістьма місяцями.
Що саме хочуть змінити і навіщо: нова стаття 34-1 у «Про вищу освіту» зобов’язує засновника невідкладно призначити в.о. при вакансії або достроковому звільненні, одночасно оголосити конкурс, забороняє призначати в.о. особу, у якої щойно закінчився контракт на посаді керівника, вимагає, щоб в.о. відповідав вимогам статті 42 (кваліфікація керівника) і встановлює граничний строк роботи в.о. – не більше 6 місяців. Після закінчення шести місяців та сама особа не може бути знову призначена в.о.; якщо конкурс не завершено, засновник повинен призначити іншу особу в.о., яка також має відповідати вимогам.
Практична логіка і чому це роблять: мета — відновити конкурсний порядок обрання керівника, зменшити можливості для кланового утримання влади через довгі тимчасові призначення і підвищити прозорість і відповідальність управління ЗВО. Також ініціатива має стимулювати швидше проведення конкурсів і зменшити правову невизначеність під час переходів.
- Вигоди: пришвидшення конкурсів і ротація керівництва підвищать прозорість; вимоги до кваліфікації обмежать формальні призначення; студентам і партнерам — більша передбачуваність та потенально вища якість управління.
- Ризики: положення можна обійти «ротацією» різних в.о. (щоб формально не призначати одну й ту саму особу повторно), посилиться роль засновника в призначеннях без чітких процедур відбору в.о.; можливі судові спори при оскарженні призначень; конкурси можуть затягуватися, створюючи нестабільність.
- Втрати / прямі витрати: додаткові адміністративні витрати ЗВО на організацію конкурсів і документування процедур, витрати часу керівництва; потенційні юридичні витрати при спорах; для бізнес-партнерів — тимчасова невизначеність у контактах з керівництвом.
Оцінка наслідків для різних груп: громадяни/студенти — здебільшого виграють від прозорішого управління, але можуть відчути тимчасові переривання у прийнятті рішень; МСП — незначний вплив, хіба що на співпрацю з університетом (тимчасова непередбачуваність); великий бізнес — втрачає можливість «довгого впливу» через тривалі в.о., але може впливати на засновника; ризики корупції — зростає, якщо засновники використовують механізм для «точкових» призначень або ротацій; прямі й непрямі витрати — адміністративні та судові, втрати часу на підготовку конкурсів.
Кому це боляче і коли запрацює: перш за все — чинним керівникам з вичерпаним контрактом, які розраховували лишатися «в.о.», та засновникам, яким доведеться оперативніше оголошувати конкурси. Закон набирає чинності з дня, наступного за опублікуванням; Кабмін отримує місяць на приведення нормативів у відповідність.
Висновок: загалом ідея корисна — обмеження терміну та вимоги до кваліфікації підвищать прозорість і натиснуть на швидше проведення конкурсів. Однак формулювання містять лазівки (ротація різних в.о., відсутність санкцій за затягування конкурсів), тому в нинішньому вигляді закон дає більше інструментів для управлінської чистки, ніж для системної реформи.
Поради — що робити вже зараз: засновникам: підготувати прозорі критерії і процедури призначення в.о., документально фіксувати підстави і терміни; університетам і колективам: перевірити статути, підготувати власні регламенти конкурсів, фіксувати порушення і звертатися до міністерства/органів контролю; студентам і громадським організаціям: вимагати публічності конкурсів, просити публікацію анкет кандидатів; бізнесу: прописувати контрактні механізми, що захищають проєкти від кадрових коливань; всім — готуватися до того, що суди й апеляції стануть звичним інструментом вирішення спорів.