Коротко й емоційно: влада пропонує віддати громадам будівлі і інші нерухомі об’єкти ліквідованих шахт і уранових підприємств. Це звучить як шанс для відновлення територій — але одночасно підкидає громадам проблеми, яких вони можуть не витримати.
Що саме пропонують і навіщо. Закон додає до переліку об’єктів, що безоплатно передаються з державної у комунальну власність, нерухоме майно державних вугледобувних і вуглепереробних підприємств, а також державних підприємств з видобування і переробки уранових руд, які перебувають у процесі ліквідації. Передача має відбуватися рішенням Кабміну і для здійснення власних та делегованих повноважень місцевої влади. Також норма про нікчемність правочинів щодо відчуження таких об’єктів (тобто заборона їх приватизації через певні правочини) поширюється на ці нові позиції.
Практичні деталі. Набрання чинності — з дня, наступного за публікацією; уряд має три місяці привести підзаконні акти у відповідність. У пояснювальній записці названі конкретні потенційні об’єкти (припущено 162 будівлі на балансі кількох шахт) і наведено аргументи — економія держбюджету, залучення майна до місцевого використання в межах політики «справедливої трансформації» регіонів.
- Вигоди: 1) дає громадам формальне право розпоряджатися локальними об’єктами (можливість запускати місцеві проєкти, соцінфраструктуру, бізнес-реконверсію); 2) легше уникнути подальших витрат держбюджету на утримання залишків підприємств; 3) заборона на просту приватизацію (нікчемність правочину) — засвідчення наміру захистити майно від миттєвого «розпродажу»; 4) потенційно пришвидшує місцеві відновлювальні ініціативи за умови наявності ресурсів та планів.
- Ризики і втрати: 1) екологічні та радіаційні ризики (особливо щодо уранових підприємств): локальні громади можуть отримати у власність об’єкти, що потребують дорогого демонтажу, рекультивації, радіологічного моніторингу та утилізації відходів; 2) фінансове навантаження на місцеві бюджети — витрати на безпеку, очищення, технічне обслуговування та соціальні зобов’язання можуть перевищити «економію» держбюджету; 3) відсутність гарантованих державних коштів на рекультивацію і відновлення — ризик перетворення об’єктів на тягар; 4) корупційні ризики при прийнятті рішень Кабміну і подальшому розпорядженні: непрозорі оцінки вартості, «пошукові» приватні операції через оренду або комбіновані схеми; 5) правова невизначеність щодо земель (перехід будівель без адекватного врегулювання прав на землю ускладнить використання); 6) інвестиційна непривітність: інвестори можуть уникати об’єктів з непроясненими ризиками і обмеженням приватизації; 7) ризик для мешканців (житлова інфраструктура, безпека, здоров’я) за відсутності детальної експертизи і планів).
- Кого це зачіпає: місцеві громади вугільних і уранових регіонів, працівників та мешканців прилеглих територій, підприємців і інвесторів, державні органи, що ухвалюють рішення (Кабмін, Міненерго, Фонд держмайна), а також держбюджет опосередковано через можливі трансферти для ліквідації наслідків.
Висновок для суспільства з огляду на права людини. Ідея передати місцевим громадам об’єкти для розвитку регіонів може бути корисною, але в поточній формулі законопроєкту права людей і громад не захищені достатньо: хоча норма про нікчемність правочинів запобігає миттєвій приватизації, відсутні обов’язкові гарантії фінансування рекультивації, детальної екологічної та радіаційної експертизи, механізми швидкого судового чи адміністративного контролю за рішеннями Кабміну та публічної прозорості. Через це громади ризикують отримати небезпечні і дорогі у обслуговуванні об’єкти без необхідних ресурсів і без реального контролю громадськості — що створює загрозу для життя, здоров’я і житла людей.
Що робити вже зараз (поради для громадян, місцевих рад і бізнесу): 1) перед повним прийняттям рішення вимагайте публічних екологічних та радіаційних експертиз і плану рекультивації з оцінкою кошторису; 2) фіксуйте стан об’єктів (фото, описи, акти) та звертайтесь з інформаційними запитами до Міненерго/ФДМУ про наявні документи; 3) домагайтеся публічних слухань і прозорих конкурсів на управління/оренду об’єктів; 4) від місцевих рад — погоджуйте прийняття майна лише з чіткими умовами передачі фінансових зобов’язань, гарантіями державної допомоги або планом залучення інвестицій зі зневадженням ризиків; 5) якщо ухвалені рішення порушують права чи безпеку (наприклад, приховують екологічні ризики) — звертайтеся до суду, Держекоінспекції, Омбудсмана та контролюючих органів; 6) бізнесу — вимагайте прозорих правил доступу до об’єктів і чітких гарантій щодо відповідальності за екологічне й радіологічне навантаження.
Підсумок: законопроєкт дає громадам інструмент, але без супутніх гарантій захисту здоров’я, фінансової допомоги та прозорості переважні ризики можуть перевищити вигоди. Потрібні додаткові норми про екологічну оцінку, державні кошти на рекультивацію, прозорий механізм передачі і ефективний контроль.