Коротко емоційно: держава хоче віддати громадам покинуті шахтні будівлі й інші нерухомі об'єкти, які залишилися після ліквідації вугледобувних і уранових підприємств. Це шанс — але й величезний вантаж ризиків, особливо коли йдеться про уранову інфраструктуру.
Що саме пропонують змінити і навіщо: законопроект додає до переліку об’єктів, що безоплатно передаються з державної у комунальну власність, «нерухоме майно державних вугледобувних та вуглепереробних підприємств», щодо яких Кабмін прийняв рішення про ліквідацію, а також нерухоме майно державних підприємств з видобування та переробки уранових руд, що перебувають у процесі ліквідації. Передача планується «для здійснення власних (самоврядних) та делегованих повноважень» органів місцевого самоврядування. Водночас розширюється й положення про нікчемність правочинів щодо відчуження таких об’єктів у приватну власність — тобто прямий «привід» для блокування приватизації переданих будівель. Про мотиви: офіційно — щоб уникнути занедбаності, безпечніше і ефективніше залучити місцеві громади до розвитку територій (плюс заощадити бюджет на фізичній ліквідації). В пояснювальній записці згадано конкретні потенційні об’єкти (наприклад, ДП «Шахта №9 «Нововолинська», ПрАТ «Шахта «Надія», Смолінська шахта ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат») — там 162 об'єкти залишковою вартістю ~8,278 тис. грн.
- Вигоди: місцеві громади отримують можливість контролювати й планувати реінтеграцію майна у місцеву економіку (соціальні центри, інфраструктура, бізнес-прості площі); потенційна економія держбюджету від невитрат на фізичну ліквідацію; правова заборона швидкої приватизації знижує ризик «шпурів» з продажем за заниженими цінами.
- Ризики і втрати: більшість громад не мають грошей на утримання, реконструкцію чи екологічну/радіаційну рекультивацію — витрати лягають на місцеві бюджети; у випадку уранових об’єктів — потреба в дорогих радіаційних обстеженнях та санітарних заходах; існує ризик, що майно перейде у фактичне занепад через відсутність фінансування, або через схеми обходу заборон на відчуження (оренда, концесія, «споріднені» структури) відбудеться неофіційна приватизація; невизначеність щодо перенесення екологічних та фінансових зобов’язань — хто платитиме за очищення ґрунтів, води, плати стабілізації карстових явищ тощо.
- Наслідки для МСП і великого бізнесу: для малого і середнього бізнесу — можливість отримати приміщення під виробництво, склади, бізнес-інкубатори, але з вимогою значних інвестицій у ремонт і екологічну безпеку; для великого бізнесу — втрата «дешевих» можливостей купити активи напряму, але з’являються шляхи для участі в концесіях/партнерствах; водночас відсутність прозорих правил передачі і конкурсних механізмів створює поле для корупції при розподілі прав користування і підрядів на рекультивацію.
- Фінанси й строки: формально закон набирає чинності наступного дня після публікації; Кабмін має 3 місяці для приведення нормативних актів у відповідність. На практиці перші передачі можуть початися швидко, але розгортання реальної реконверсії займе роки і великі гроші — навряд чи без державної підтримки.
Чіткий висновок: ініціатива має позитивний сенс з точки зору децентралізації і потенційної трансформації вугільних територій, але без чітких правил перерозподілу фінансових і екологічних зобов’язань, прозорих конкурсних процедур і державної фінансової допомоги вона може перетворитися або на тягар для громад, або на новий корупційний механізм. Для уранових об’єктів ризики особливо високі — потреба у спецекспертизах і коштах робить питання критичним.
Практичні поради — що робити вже зараз:
1) Місцевим радам: терміново зробити інвентаризацію об'єктів, замовити незалежну екологічну та технічну експертизу (особливо для об'єктів, пов'язаних з ураном), підготувати план прийняття з умовою держфінансування рекультивації або чіткого переліку перенесених зобов'язань від держави; вимагати прозорих конкурсів/аукціонів на концесії і підряди; закріпити механізм громадського контролю.
2) МСБ: готувати бізнес-плани на адаптацію приміщень, шукати можливості грантової та міжнародної допомоги по реконверсії вугледобувних територій; входити в партнерства з муніципалітетами (ППП, концесія).
3) Великому бізнесу: моніторити процедури передачі, пропонувати прозорі інвестиційні проєкти (конкурси на концесію), не брати участь у схемах обходу заборон на відчуження — репутаційні та кримінальні ризики.
4) Громадянам і активістам: вимагати оприлюднення повних переліків об'єктів, екологічних висновків, планів використання; ініціювати публічні слухання; зберігати контроль за договорами оренди/концесій.